Чи доцільно виключити з ЦПК України таку підставу для відмови у прийнятті касаційної скарги як необґрунтованість скарги
Автор: Ігор Котович
Опубліковано: «Закон і Бізнес», № 21 (1371), 26.05-01.06.2018
Час від часу в парламенті з’являються ініціативи, покликані дати сторонам більше шансів на доступ до касаційної інстанції. Мовляв, суб’єктивізм доповідачів призводить до великої кількості відмов, зокрема через необґрунтованість скарг. Проаналізуємо, чи потрібна така опція і які ризики потягне за собою її скасування.
Третя спроба
Недавно був зареєстрований черговий законопроект (№8309), в якому пропонується скасувати таку підставу для відмови у відкритті касаційного провадження у цивільній справі, як необґрунтованість скарги.
Аналогічні документи вносилися до Верховної Ради у 2009 (№5371) та 2012 роках (№10287). У них також передбачалося виключити положення ст.328 Цивільного процесуального кодексу (в попередній редакції ЦПК), відповідно до яких суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не зумовлюють необхідності перевірки матеріалів справи.
Проект №5371 хоч і прийняли в першому читанні, проте повернули на доопрацювання, а №10287 навіть не було включено до порядку денного.
Під час обговорення першого думки розділилися. Міністерство юстиції, Вищий господарський суд, наукова спільнота погодилися з необхідністю вдосконалення практики захисту права учасників процесу на касаційне оскарження.
Натомість Верховний і Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ указали, що закон приймати недоцільно. Вони вважали, що документ містить юридично необґрунтовані пропозиції й не
встановлює дієвої системи процесуальних «фільтрів» і процедури допуску касаційної скарги до розгляду. На їхню думку, п.5 ч.3 ст.328 ЦПК убезпечує від подання явно необґрунтованих скарг.
Статистика — не аргумент
У пояснювальній записці до проекту №8309 наводиться судова статистика ВСС за 2017 рік, відповідно до якої кількість відмов у відкритті касаційного провадження істотно збільшилася порівняно з 2015—2016 роками. Проте не називаються причини таких відмов. Цілком можливо, що це формальні причини. Тому без ґрунтовного дослідження статистичних даних такий аргумент, як зростання кількості відмов у відкритті проваджень, навряд чи заслуговує уваги.
У Верховному Суді тенденції до масових відмов у відкритті проваджень з підстав необґрунтованості наразі не спостерігається. В першу чергу це пов’язано з недопущенням до касаційного оскарження малозначних справ та таким процесуальним фільтром, як великі ставки судового збору.
Позитивними моментами застосування п.5 ч.2 ст.394 ЦПК можна вважати зменшення навантаження на суддів та економію державних коштів на пересиланні справ між судами. Однак така мета навряд чи відповідає призначенню судочинства.
Також не можна повністю погодитися з авторами проекту №8309, які стверджують, що п.5 ч.2 ст.394 ЦПК обмежує право на справедливий судовий розгляд. Адже в сторони були всі можливості захищати свої інтереси в судах першої та апеляційної інстанцій.
Оціночне поняття
Все ж таки основною претензією до суддів є невмотивованість ухвал про відмову у відкритті провадження через необґрунтованість касаційної скарги. І це не сприяє зміцненню авторитету правосуддя. Останнє має ґрунтуватися на принципі об’єктивності, а єдина суб’єктивна причина для відмови у відкритті касаційного провадження — саме поняття «необґрунтованість».
Що ж таке «необґрунтована касаційна скарга»? Ні закон, ні суди вищих інстанцій цього не роз’яснюють, а критеріїв «необґрунтованості» судова практика не виробила. І це зрозуміло, оскільки поняття «обґрунтованість» є оціночним і всю відповідальність в цьому питанні законодавець повністю поклав на досвід та професійність судді-доповідача.
Передбачити в процесуальному кодексі перелік обставин для визначення «обґрунтованості касаційної скарги» неможливо через їх велику кількість і суб’єктивний характер.
Ризики та недоліки проекту
Основний ризик запропонованих змін полягає в зростанні навантаження на суд касаційної інстанції і, як результат, затягуванні розгляду справ. Проте ця проблема буде розв’язана після проведення нового конкурсу та збільшення чисельності суддів у ВС.
До недоліків проекту №8309 слід віднести ту обставину, що зміни пропонуються лише до ЦПК. Але аналогічні підстави для відмови містяться і в п.5 ч.2 ст.333 Кодексу адміністративного судочинства. Вносити подібні зміни тільки до одного кодексу недоречно, якщо ми не хочемо втратити єдність підходів до вирішення однотипних процесуальних питань у різних юрисдикціях.
З огляду на суб’єктивізм та існування невмотивованих ухвал про відмову у відкритті касаційного провадження з підстав необґрунтованості касаційної скарги вбачається, що запропоновані зміни підуть на користь захисту прав та інтересів осіб у суді. Але їх необхідно вносити одночасно до всіх процесуальних кодексів.