Останні тенденції судової практики в аграрному секторі

Автор: Михайлюк Яна

Опубліковано: журнал «Український юрист», 09 вересня 2017 року

Коментар на сайті Журналу "Український юрист"

Серед судових спорів в аграрному секторі залишаються актуальними спори про поновлення договорів оренди землі та дотримання переважного права орендаря на поновлення договору оренди. Загалом судова практика ВСУ свідчить про наявність однозначної правової позиції, що порушення переважного права попереднього орендаря на поновлення договору оренди землі є підставою для визнання недійсним договору оренди, укладеного з новим орендарем. Однак підходи щодо встановлення порушення переважного права орендаря на поновлення договору оренди в судовій практиці є неоднозначними.

З одного боку, ВСУ говорить про наявність переважного права на поновлення договору оренди може мати місце лише при дотриманні процедури повідомлення попереднім орендарем про намір реалізувати переважне право продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку його дії заперечень орендодавця щодо поновлення договору (постанова від 18 квітня 2016 року у справі № 6-146цс16). Але у постанові ВСУ від 23 листопада 2016 року у справі № 594/153/16-ц зазначено, що хоча попереднього повідомлення про намір продовжити дію договору оренди не було, однак конклюдентні дії орендаря, а саме: продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та сплата орендної плати, свідчать про наявність переважного права орендаря на поновлення договору оренди земельної ділянки.

У контексті судових спорів в аграрному секторі піддана переоцінці практика Європейського суду з прав людини, зокрема широко застосовуване рішення «Стретч проти Сполученого Королівства», яким встановлене порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв’язку із позбавленням заявника права на майно лише з тих підстав, що порушення закону були вчинені з боку публічного органу. Якщо раніше посилання судів на це рішення Євросуду при розгляді спорів щодо оскарження рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу (надання) земельних ділянок використовувалось для обґрунтування відмови у скасуванні таких рішень, то останнім часом позиція змінилась.

ВСУ констатовано, що сумісність заходу втручання у право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу визначається за трьома критеріями: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи вважається такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним до визначених цілей.

Аналізуючи зазначені критерії при розгляді справ за позовом про визнання недійсним рішення про надання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, ВСУ дійшов висновку, що в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, та поведінка особи, з власності якої майно витребовується. У разі встановлення судом, що орендар не обробляє орендовані землі, ним не створене фермерське господарство, у зв’язку з чим не досягається фактично законна мета оренди землі, то немає підстав для застосування зазначеної практики Євросуду.